Неділя, 16.12.2018, 09:13
Вітаю Вас Гість | RSS

Мій сайт

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 2
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Вчителям

Врахування індивідуальних особливостей (темперамент)

Врахування індивідуальних особливостей (темперамент)
Особливості темпераменту дитини
Дітей із сангвінічним темпераментом характеризують:
Ø легка збудливість почуттів, які не дуже міцні, але відносно стійкі.
Ø Вони енергійні, активні, довго не витримують одноманітної діяльності,
Ø здебільшого не сором’язливі, але стримані,
Ø легко спілкуються,
Ø користуються повагою ровесників,
Ø не схильні ображатись,
Ø беруть участь у громадській роботі класу і школи.
За сприятливих умов виховання ростуть спокійними, в міру рухливими, адекватно реагують на зміну обставин, за несприятливих – виявляють байдужість, безвідповідальність, несамокритичність.
У роботі з такими дітьми слід враховувати:
Ø Сангвініки швидко освоюють правила поведінки й уміння ними керуватися засвоюють легко, але без систематичних вправ швидко втрачають.
Ø Завдяки рухливості швидко піддаються як позитивному, так і негативному впливу.
Ø На зауваження дорослих реагують спокійно, не опираючись.
Ø Такі учні досить комфортно відчувають себе, як при письмовій так і при усній відповіді. Зовнішні фактори їх майже не відволікають.
Ø Досить відповідальні тривалі справи (наприклад звання старости класу, або керівника по дисципліні) сангвінікам не слід доручати. Вони проявлять незвичайну активність, та на протязі місяцю втратять усякій інтерес до цієї роботи. Але з сангвініків вийде справжній активіст у розважальних культмасових справах, або класний репортер.
Ø Опитування домашнього завдання слід починати саме з таких учнів.
Ø Сангвініки будуть брати активну участь у розборі нової теми, навіть якщо вона їм не цікава.

Діти холеричного типу темпераменту характеризуються:
Ø легкою збудливістю почуттів, силою і стійкістю їх у часі.
Ø Енергійною та різкою поведінкою
Ø Бурхливо реагують на подразники
Ø Важко переключаються на спокійнішу справу
Ø У колективі прагнуть самостверджуватись
Ø Люблять організовувати ігри
Ø Охоче залучаються до різних видів діяльності
За правильних умов виховання холерики виявляють активність, наполегливість у роботі,
за неправильних – стають неслухняними, запальними, образливими. Покарання, зауваження дорослих діють на них негативно, збуджують, роблять їх грубими, викликають намагання вчинити " на зло”.
У спілкуванні з такими дітьми потрібно:
Ø зважати на їхні особливості,
Ø бути спокійним, доброзичливим, але вимогливим ставленням формувати стриманість.
Ø При навчанні (особливо на заліку) враховувати те, що такій дитині легше буде відповідати усно, ніж писати все що їй відомо по даному питанню. Холерики тяжко переносять однотипну діяльність. Тому вони просто не зможуть виконати письмову роботу на високому рівні.
Ø Пам’ятати, що чим довше йде робота (диктант, контрольна тощо) тим більше холерик зробить помилок.
Ø Перевірку домашнього завдання також можна починати з холериків, вони навряд розгубляться від. Також холерики не відчувають ніяких труднощів від неочікуваних поточних запитань.
Ø У опрацюванні нової теми можете сміливо покладатися на їхню активність, якщо зможете заохотити та зацікавити їх. Проте, холерики як швидко запам’ятовують інформацію, так же швидко і забувають її.
У дітей флегматичного типу темпераменту :
Ø Почуття важко збуджувані, проте тривалі і стійкі.
Ø Флегматик повільний, неохоче спілкується, часто нехтує тим, що вимагає швидкості, зайвих рухів.
Ø Уникає доручень, але отримавши їх, виконує бажання, хоч і не поспішаючи, дотримується порядку, організованості.
Ø Ухиляється від конфліктів, його важко образити, але, вступивши в конфлікт, глибоко переживає, хоч зовні не демонструє цього.

За сприятливих виховних умов такі діти виростають вдумливими, слухняними, організованими, добре сприймають зауваження дорослих, виправляють помилки; за несприятливих – лінивими, байдужими, апатичними, пасивними.
У спілкуванні з такими дітьми потрібно:
Ø Щоб посилити активність флегматиків, їх слід залучати до ігор, спорту
Ø Надати доручення, які в першу чергу потребують відповідальності та чесності. Тоді учень буде відчувати себе потрібним у колективі.
Ø Враховувати, що такої дитині краще дати не обмежену часом письмову відповідь, ніж викликати відповідати усно. В цьому випадку флегматик може почати з «іншого кінця» питання та його відповідь займе величезну кількість часу.
Ø Враховувати, що високий темп ставлення запитань збиває з толку таку дитину.
Ø Враховувати, що для флегматика не має нічого більш складнішого, як виконання завдань на відведений час. Однак саме такі учні можуть працювати дуже довго без суттєвих помилок та стомлення.
Ø Не слід активно запитувати таку дитину під час пояснення нової теми. Їй, як нікому іншому потрібен час у оволодінні інформацією, але отриманні знання зберігаються у пам’яті флегматика надовго.
Ø Враховувати, що ситуації у яких потрібно розподілити увагу або переключення її з одного виду діяльності на другий, флегматик переносить дуже важко.

Діти з меланхолічним темпераментом:

Ø надзвичайно чутливі. Почуття, що легко виникають у них, є міцними й стійкими у часі.
Ø сором’язливі
Ø малоактивні
Ø важко пристосовуються до нових обставин
Ø відзначаються хворобливою вразливістю
Ø швидко втомлюються
Ø невпевнені у своїх силах
Ø часто мають поганий настрій,
Ø почувають страхом перед труднощами
Ø скаржаться на ровесників
Ø бояться образ, часто плачуть, намагаються гратися самостійно.
Вчителю у роботі з такими дітьми слід :
Ø Підтримувати таку дитину, підбадьорювати. Але не у якому разі не робити акцент на її помилках. Різке зауваження від вчителя може викликати великі труднощі під час наступної роботи на уроці. Такій дитині буде достатньо й вашого погляду.
Ø Доручити дитині якусь корисну та важливу справу в класі. Меланхоліку просто необхідно відчути себе потрібним у класі.
Ø Враховувати, переживання дитини. Якщо меланхолік за щось переживає, він не зможе дати повну відповідь на запитання, навіть якщо знає матеріал досконально. Тому має сенс запитати у такого учня, чи згоден він з отриманою оцінкою, або бажає перездати її протягом дня.
Ø Враховувати, що меланхоліки побоюючись труднощів, будучи невпевненими у своїх силах, вони губляться при опитуванні, виконанні контрольних робіт, хоч мають знання. Тому можливо має смисл залікові відповіді приймати у таких дітей в індивідуальній формі.
Ø При опануванні нової теми такі діти сидять мовчки, їм краще слухати, а дома ще раз самим прочитати, вивчити матеріал. Тільки тоді вони будуть впевненні у своїй відповіді, а отриманні знання залишаться у них надовго.
Ø Перевірку домашнього завдання не слід починати з меланхоліків, вони легко можуть розгубитися. Краще надати їм декілька хвилин для підготовки.
Ø Враховувати, що такі дітей дуже відволікає шум, та будь яка неспокійна обстановка.
Ø Враховувати, що таких дітей особливо пугають: серйозні самостійні роботи на які відведено певний час; неочікувані запитання, потребуючі негайної відповіді.
Ø Відповідь такої дитини не в якому разі не слід критикувати. Тому що меланхолік прийме це дуже близько та весь день буде переживати з цього приводу.
Процес навчання у школі збудований таким чином, що саме активні діти (сангвініки та холерики) мають великі переваги: вони швидко запам’ятовують, відновлюють інформацію, отримують оцінку і також швидко її забувають.
Проте, меланхоліки та флегматики, якщо вчитель правильно побудує процес навчання, зможуть бути надійною опорою, тому що саме вони самостійно проникають глибше у тему та часто знають більше шкільної програми. Флегматики полюбляють зосереджуватися на будь яким виді діяльності, тому саме вони поступово розв’яжуть саму важку задачу. У них та сангвініках вистане самостійності для вирішення багатьох завдань. Саме для таких учнів оптимальною формою заліку будуть тестові завдання.
У природі ніколи не зустрічається «чистого» типу темпераменту. Але один-два з них ярко виражені у кожної дитини. Спробуйте врахувати ці особливості у своїй роботі, правильно роздавати завдання та опиратися на сильні сторони. Це забезпечить ефективність навчання та виховання кожного учня.

****************************************************************************************

Психологічні причини неуспішності (для вчителя)

Якщо говорити про психологічні причини неуспішності, то, насамперед, основними чинниками порушення навчальної діяльності є недоліки та дисгармонічність розвитку інтелектуальних здібностей учнів - вищих форм мислення, що не одержали розвитку в початкових класах, а також неповноцінність початкових шкільних навичок, основними з яких є навички читання. Але навіть у тому випадку, коли початкова школа цілком та успішно вирішує свої задачі, це не означає, що дитина зможе без проблем продовжувати вчитись у середній школі. Фактично так і стається, коли відмінники початкової школи поступово стають трієчниками, незважаючи на всі їхні старання. Цей результат, на жаль, закономірний через нестиковку програм початкової та середньої школи, через розходження цілей, які вони перед собою ставлять.Основна задача початкової школи полягає в тому, щоб адаптувати дитину до нового способу життя, де в якості провідної виступає навчальна діяльність, і сформувати в неї початкові навички: читати, писати, рахувати. Рішення даної задачі не пред'являє яких-небудь особливих вимог до інтелектуального розвитку дітей. Вони здійсненні за умови мінімального мовного та психомоторного розвитку й наявності простої асоціативної пам'яті. Якщо дитина старанна, а батьки допомагають і контролюють процес навчання, то відмінна успішність їй гарантована. Особливості та недоліки розвитку мислення не відіграють особливої ролі при навчанні в початковій школі, тому що вони там не потрібні. Мислення може знаходитись у зародковому стані, на допонятійному рівні, коли дитина не розрізняє часткове й загальне, істотні й несуттєві ознаки, замість категоризації використовує емоційні, функціональні або ситуативні узагальнення, мовні або візуальні шаблони. Усі ці особливості мислення можуть не тільки зберігатись, а й закріплюватись, поки дитина перебуває в початковій школі, тому що вона спеціальних задач розвитку понятійного мислення не ставить.

Основна задача середньої школи полягає в тому, щоб увести підлітка в систему наук, ознайомити його з основами наукових знань. Будь-яка наука має цілком визначену структуру, що вибудовується на понятійному принципі. В її основі лежать відправні поняття й аксіоми, з яких поступово виводяться більш часткові, спеціальні поняття, виростає сама піраміда науки. Щоби сприйняти будь-яку науку, її внутрішню логіку та взаємозв'язок окремих частин, необхідно володіти понятійним мисленням, що здатне адекватно відбивати закономірності, які використовуються в наукових узагальненнях. Операційна система інтелектуальної діяльності повинна знаходитись у взаємно однозначній відповідності з операційною системою, що використовується при викладанні наукових знань. Якщо ця умова дотримується, тобто підліток має понятійне мислення, то він легко розуміє те, що йому пояснюють на уроках, і те, що він сам читає в підручниках та інших наукових посібниках чи у книгах.

Якщо понятійне мислення не сформоване, дитина може образно уявляти наукові факти та положення, але в основному їй доводиться заучувати викладену на уроках і у книгах інформацію. Якщо це не відразу стає очевидним стосовно таких наук, як історія, біологія чи географія, то стосовно математики та фізики сумнівів ні в кого не виникає. Гуманітарні науки діти можуть ще якийсь час зубрити й одержувати «п'ятірки» за перекази, хоча на запитання, поставлені наприкінці параграфа, далеко не завжди можуть дати зрозумілу відповідь. Математика й фізика досить швидко переходять у розряд ненависних предметів, тому що запам'ятовуванню вони не піддаються, а виучені формули анітрошки не допомагають рішенню задач. Навчання стає неповноцінним, а з ряду предметів - і неможливим.

Дитина не народжується з розвиненим понятійним мисленням, воно не дозріває саме по собі в міру її дорослішання. Як показав Л. Виготський, понятійне мислення формується у процесі навчання, коли дитині доводиться опановувати наукові поняття, коли її навчають цьому в початковій школі. На жаль, сьогодні програми не тільки початкової школи, а й у значній мірі 5-6-х класів утримують дитину від необхідності мислити, опановувати наукові поняття.

Поряд із цим, труднощі, які молодші школярі відчувають при засвоєнні навчального матеріалу з мови, читання, математики, та їх психологічні причини можна розділити на три групи.

Так, перша група труднощів пов'язана з недоліками формування складних за структурою та багаторівневих за організацією рухових навичок письма й читання. Якість письма значною мірою обумовлюється рівнем розвитку психомоторної сфери учня.

Конкретними недоліками розвитку психомоторної сфери є:

несформованість зорово-рухової координації;

недостатній рівень диференційованості м'язових зусиль руки;

недоліки в розвитку мікромоторики.

Друга група труднощів обумовлена особливостями формування когнітивного компонента навичок письма, читання й обчислювальних умінь. Конкретними психологічними причинами, що лежать в основі цієї групи труднощів, можна назвати такі:

несформованість просторових уявлень;

недоліки в розвитку процесів звуко-літерного аналізу й синтезу та фонетико-фонематичного сприйняття;

недоліки в розвитку пізнавальних процесів.

Визначені труднощі при засвоєнні навчального матеріалу створюють вікові особливості розумової діяльності молодших школярів:

конкретність мислення (вона ускладнює розуміння школярем переносного значення слів і словосполучень, прислів'їв, алегорій; математичного змісту задачі у зв'язку із зосередженістю на її сюжетній стороні).

синкретичність мислення (відсутність необхідного й достатнього аналізу всіх даних, що призведе до неправильних умовиводів і помилкових рішень задач);

недостатність узагальнення мислення (обумовлює ускладненість при утворенні понять, що ґрунтуються на виділенні істотних ознак у навчальному матеріалі);

однолінійність мислення (тобто прикутість до якої-небудь однієї сторони розглянутого предмета чи ситуації, невміння бачити й утримувати у свідомості одночасно різні сторони, різні ознаки того самого предмета, невміння оперувати одночасно всіма потрібними для рішення задачі даними) обумовлює рішення задачі тільки одним способом;

інертність розумової діяльності (призводить до утворення шаблонів мислення, до стереотипності дій, незважаючи на зміну умов; може ускладнювати перехід від прямого способу дії до зворотного; виявлятись у труднощах при переведенні з однієї форми в іншу, наприклад, з буквеної форми в цифрову).

Третя група труднощів пов'язана з недоліками у формуванні регуляторного компонента навичок письма, читання й обчислювальних умінь. Конкретна психологічна причина, що лежить в основі цієї групи труднощів, складається в несформованості процесів самоконтролю й саморегуляції. Наслідками недостатності процесів самоконтролю й саморегуляції можуть бути:

невміння виявляти свої помилки;

зростання кількості помилок до кінця роботи;

виконання вимог учителя не в повному обсязі;

труднощі з формуванням рухової навички письма;

повільний темп письма.

Особливо слід зазначити труднощі в навчанні, викликані особливостями темпераменту учнів, що відбиває своєрідність природної організації їх нервової системи. У першу чергу це стосується повільних дітей - дітей із флегматичним темпераментом. У навчальній роботі в них можуть виникнути певні труднощі, обумовлені їхніми індивідуально-типологічними особливостями:

пропуск букв, складів, недописування слів і речень (унаслідок того, що учень-флегматик квапиться, щоб не відстати від класу);

повільний темп письма, читання, рахування;

невиконання письмових завдань у повному обсязі при обмеженні часу, відведеного на роботу;

уповільнене протікання розумової діяльності.

До психологічних причин неуспішності варто віднести також таке:

недоліки пізнавальної діяльності;

несформованість прийомів навчальної діяльності;

недоліки в розвитку мотиваційної сфери дитини;

неадекватне використання дитиною своїх індивідуальних типологічних особливостей;

невміння вчитись, переборювати труднощі;

труднощі засвоєння навчального матеріалу.

Робота зі слабовстигаючими учнями повинна будуватися за принципом заповнення пробілів у розвитку та вихованні. Їх необхідно навчити слухати, бачити, сприймати, переказувати текст і відповідати на запитання, виділяти у прочитаному головне. Особливу увага варто приділяти розвитку мови, тому що розумовий розвиток визначається мовним розвитком, що залежить від того, чи багато дитина читає, чи вчиться вона переказувати прочитане, чи відповідає на запитання осмислено.

Варто сказати, що в початковій школі закладаються основи подальшого благополуччя школяра, а саме: його вміння вчитись, стосунки з однолітками. Тому ставлення до дітей, особливо з «групи ризику», повинно бути доброзичливим, дружнім, неприпустимі менторська позиція й осуд за неуспіх. Необхідно, щоб успіх переживався учнями як радість, цьому повинна сприяти позитивна емоційна оцінка з боку вчителя. Велика увага повинна приділятись розвитку в дітей здатності до самооцінки своєї роботи. Самооцінка дозволяє спокійніше ставитись до результатів своєї діяльності й оцінки з боку дорослого.

У роботі зі «слабкими» учнями вчитель спирається на такі правила, розроблені психологами:

1. Не ставити «слабкого» в ситуацію несподіваного запитання й не вимагати швидкої відповіді на нього, давати учню достатньо часу на обмірковування та підготовку.

2. Бажано, щоб відповідь була не в усній, а в письмовій формі.

3. Не можна давати для засвоєння в обмежений проміжок часу великий, різноманітний, складний матеріал, треба постаратися розбити його на окремі інформаційні шматки й давати їх поступово, у міру засвоєння.

4. Не слід примушувати таких учнів відповідати на запитання з нового, щойно засвоєного матеріалу, краще відкласти опитування на наступний урок, давши можливість учням ознайомитись удома.

5. Шляхом правильної тактики опитувань і заохочень (не тільки оцінкою, а й зауваженнями типу «відмінно», «молодець», «розумник» тощо) треба формувати в таких учнів упевненість у своїх силах, у своїх знаннях, у можливості вчитись. Ця впевненість допоможе учню в екстремальних стресових ситуаціях здачі іспитів, написання контрольних тощо.

6. Варто обережніше оцінювати невдачі учня, адже він сам дуже болісно до них ставиться.

7. Під час підготовки учнем відповіді треба дати йому час для перевірки та виправлення написаного.

8. Слід у мінімальному ступені відволікати учня, намагатись не переключати його увагу, створювати спокійну, не нервозну обстановку.

Правила, що використовуються при роботі з інертними учнями:

1. Не вимагати від них негайного включення в роботу - їхня активність у виконанні нового виду завдань зростає поступово.

2. Варто пам'ятати, що інертні учні не можуть виявляти високу активність у виконанні завдань, а деякі взагалі відмовляються працювати в такій ситуації.

3. Не треба вимагати від інертних учнів швидкої зміни невдалих формулювань, їм необхідний час на обмірковування нової відповіді, вони частіше додержуються прийнятих стандартів у відповідях, уникають імпровізації.

4. Не слід проводити їх опитування на початку уроку, тому що вони з ускладненням відволікаються від попередньої ситуації.

5. Треба уникати ситуації, коли від інертного учня потрібна швидка усна відповідь на несподіване запитання, інертним учням необхідно давати час на обмірковування запитання та підготовку відповіді на нього.

6. Під час виконання не варто їх відволікати, переключати увагу на що-небудь інше.

7. Небажано змушувати інертного учня відповідати на запитання з нового, щойно пройденого матеріалу, варто відкласти їх до наступного разу, давши можливість попрацювати вдома.

«Слабкі» діти за своїми нейродинамічними особливостями мають ряд переваг, що мусить ураховувати вчитель:

у ситуаціях, які вимагають монотонної роботи, вони більш успішні;

також ці учні є успішними в тих видах діяльності, що вимагають попередньої підготовки;

для них сприятливі ситуації, які вимагають послідовної, планомірної роботи;

вони схильні самі проникати в більш глибокі зв'язки та відносини всередині навчального матеріалу, тому виявляють свої переваги в таких ситуаціях, де потрібні розуміння та знання предмета понад шкільну програму;

вони схильні до ретельного контролю виконання навчальних завдань і перевірки отриманих результатів.

Інертні за своїми нейродинамічними здібностями учні в порівнянні з рухливими мають сильні сторони, на які може спиратись учитель:

вони можуть працювати довго, не відволікаючись;

у них відзначається високий ступінь самостійності у виконанні завдань;

їхня активність наростає повільно, але зате довго зберігається;

у них спостерігається схильність до одноманітної роботи;

вони успішно справляються з монотонною роботою протягом тривалого часу, активні в роботі з пройденого матеріалу;

вони здатні швидко виконувати завдання, якщо їм дається можливість самостійно організувати свою діяльність;

самостійну роботу на відміну від фронтальної вони виконують легше.

Кожний педагог у своїй роботі спирається на основні закони, на яких будується поведінка учнів:

1. Учні вибирають певний тип поведінки в певних обставинах.

2. Будь-яка поведінка підлягає загальній меті - почувати себе приналежним до шкільного життя.

3. Порушуючи дисципліну, учень усвідомлює, що поводиться неправильно, але може не усвідомлювати, що за цим постає одна з чотирьох цілей: залучення уваги, влада, помста, запобігання невдачі.

Якщо розглядати систему заходів, спрямованих на попередження неуспішності школярів, то для вчителя важливо при опитуванні:

створювати доброзичливу атмосферу у класі;

дозволяти учням перед відповіддю біля дошки користуватись посібниками;

давати план відповіді, дозволяти користуватися планом, складеним удома;

допомагати сконцентрувати увагу на головних питаннях теми;

звертати увагу на типові помилки учнів;

підбадьорювати учнів при відповіді, створювати ситуацію успіху.

При поясненні нового матеріалу:

темп викладу нового матеріалу повинен бути доступним для «слабких» учнів;

акцентувати увагу на головних моментах нової теми;

з'ясовувати ступінь розуміння матеріалу «слабкими» учнями, стимулювати запитання;

використовувати засоби, що збуджують інтерес до теми, ТЗН, наочність, порівняння;

утягувати «слабких» учнів у бесіду.

У ході виконання вправ:

влучно підбирати вправи для самостійної роботи;

оперативно допомагати «слабким» учням у ході виконання самостійної роботи;

ураховувати темп роботи учнів;

привчати учнів здійснювати самоконтроль у ході самостійної роботи.

При видачі домашнього завдання:

ураховувати оптимальність домашнього завдання;

координувати домашнє завдання з іншими уроками;

по можливості домашнє завдання повинно містити в собі роботу над помилками;

роз'ясняти дітям структуру й особливості виконання домашнього завдання;

підбирати індивідуальні завдання для «слабких» учнів.

Отже, не треба боятись, що, переставши «давити» на школяра, ви виявите щось на кшталт потурання. У конфліктній ситуації тактика тиску не приносить бажаного результату. Почніть стримано ставитись до шкільних суперечок. Достатньо покачати головою, це робить більше враження, ніж скандал, нотації, глузування. Але припинення відкритих конфліктів - це ще тільки перший крок до встановлення атмосфери довіри. Який же наступний крок? Давайте спробуємо поставити собі запитання: чим живе ваша дитина, як і з ким проводить вільний час, чим цікавиться, які стосунки в неї з дітьми у класі, як вона оцінює саму себе, що вважає своїми слабкими та сильними сторонами, що її хвилює в даний момент? У більшості випадків батьки дітей на ці запитання дають бліді, беззмістовні відповіді.

Чим цікавиться? Та нічим не цікавиться, на все йому наплювати. Вільний час? Або телевізор дивиться, або бовтається десь. Які передачі? Та не знаю, які йдуть, ті й дивиться. Друзі? Сергій, Вовчик. Що вони за хлопці? Начебто нічого, хлопці як хлопці. Вони в нас рідко бувають, а якщо й бувають, то відразу ж ідуть, коли ми приходимо. Стосунки у класі? По-моєму, нормальні, ніхто не скаржиться. Що його хвилює та як себе оцінює? Нічого його не хвилює, і ніяк він себе не оцінює, це йому, знаєте, усе одно.

Це говорить про те, що батьки зовсім не уявляють собі внутрішній світ підлітка. Формально будучи членом родини, школяр уже давно перетворився на мешканця, до якого, по суті, нікому немає справи. Усе спілкування з дитиною зводиться до скандалів із приводу негараздів у школі. Усуньте ці конфлікти, і залишиться порожнеча, тому що відсутній контакт. Підліток болісно переживає відчужене ставлення родини. Це становище треба виправляти, але як? Готового рецепта не існує, усе залежить від конкретного укладу в родині, від стосунків між батьками, їх характеру тощо.

Але загальну лінію поведінки визначити треба. Необхідно поступово входити у світ підлітка й у той же час утягувати його в життя родини. Найкраще починати з якихось загальних справ, у яких зацікавлені як батьки, так і діти. Наприклад: підготовка до походу, риболовля, закупівля продуктів тощо. Так чи інакше, можна знайти загальні справи. Це може мати успіх, якщо: у дитини є інтерес до даного роду діяльності; дорослий хоча би трохи володіє цією діяльністю. Підлітку необхідне підкріплення успіхом, а неуспіх може змусити його опустити руки; батьки пам'ятають, що головне в цій діяльності - не побудувати човен, наприклад, а налагодити стосунки з дитиною. Як поведеться підліток, якщо батьки (помітивши, що в батька виходить краще, ніж у сина) відсторонять його від справи і його роль зведеться до «подай», «принеси» або «посидь, не заважай»? Контакт згасне, не розгорнувшись.

Постійне проведення якихось справ сприяє спочатку встановленню контакту, потім довірливим стосункам. Дитина починає розкриватись і ділитися зі старшими тим, що її хвилює. Але тут треба дотримуватись делікатності й обережності. Не можна вимагати довіри та відвертості, якщо вона сама на це не йде. Це може відкинути ваші стосунки на вихідний рівень. Поступово входячи у світ підлітка, треба йти на наступний крок - потроху втягувати його у світ дорослих, привчати жити турботами та радостями родини. Це можуть бути прибирання, прання, ремонт тощо, але якщо дитина мала обмаль обов'язків, не треба намагатися залучити її відразу до всіх справ удома. Це треба робити поступово, неспішно. Необхідно пам'ятати, що головне тут не практичний, а виховний результат. І добре було б, щоб ці справи підліток виконував разом з батьками. Не забудьте добрі слова, якось відзначити, похвалити в кожному випадку, коли дитина заслуговує на це. Коли дитина працює з дорослими, вона засвоює й дорослий стиль роботи - прийматися за роботу без розгойдування, доводити почату справу до кінця. І коли справа дійде до навчання, це зіграє велику роль.

*************************************************

Рекомендації вчителям, щодо підтримки дисципліни в класі

Дисципліна – це умова, засоби й результат виховання, вона потребує зустрічних зусиль. Головною умовою дисциплінованої поведінки учнів є доброзичливі відносини між учителями і дітьми.
Необхідно враховувати що дисципліну в класі обумовлюють раніше нагромаджений досвід поведінки учнів, організованість класу, ставлення до навчання, предмета, вчителя, дотримання єдиних вимог до учня всіма вчителями, які працюють у класі, загального порядку умов і традицій даної школи.
При роботі в класі і для підтримання дисципліни необхідно враховувати наступні правила:
Поводьтеся так, щоб учні відчували, що ви керуєте навчальним процесом, при цьому стимулюйте їхню активність.
Не відволікайтеся на незначні порушення, моралізування.
Дотримуйтеся доброзичливого, мажорного тону, будьте уважні до кожного учня. Надавайте необхідну підтримку, відзначайте успіхи, створюйте життєрадісний оптимістичний настрій у класі.
Стежте за правильністю постави, проводьте фізкультхвилинки; не допускайте перевтоми учнів.
Надавайте учням можливість частіше працювати у групах – це може бути стимулом до зайнятості кожного, хорошого настрою і поведінки.
Створюйте умови, щоб важкі, слабкі діти мали можливість відчути себе лідерами.
Не принижуйте учнів, не припускайте образ, сарказму. Гнів, дратівливість, імпульсивність не сприяють зміцненню дисципліни й авторитету вчителя.
Будьте привітними.
Не виявляйте антипатій до важких учнів, сподіваючись від них поганої поведінки. Діти відчувають скептичне ставлення до них і часто поводяться згідно з вашими очікуваннями.
Не припускайте появи „любимчиків”, це створює зайві проблеми, ускладнює стосунки в колективі.
Умійте керувати емоціями, знайте ціну кожному слову, тонові. Не можна вимагати від дитини те, що під силу дорослому, будьте терплячими.
Не соромтеся виявляти почуття гумору. Можна посміятися і над собою, не вважайте себе досконалістю. Але не можна висміювати учнів. Дітям імпонує веселий, спритний, оптимістичний учитель.
Підтримуйте контакт з учнями поза уроками, на заняттях гуртка, позакласних заходах, спільних походах.
Зміцнюйте зв’язки з батьками, намагайтеся отримати від них підтримку, але не сподівайтеся, що вони вирішать проблему з дисципліною в класі. Виявляйте коректність у взаєминах з батьками. Постійна негативна інформація, скарги псують відносини, викликають недовіру до вчителя, його можливостей, здібностей навчати й виховувати дітей.

**********************

АДАПТАЦІЯ ШЕСТИ РІЧОК ДО ШКОЛИ (батькам і вчителям)

Початок навчання в школі - один з найбільш складних і відповідальних моментів в житті дітей, як в психологічному, так і у фізичному плані. Поступивши в школу, дитина стає школярем далеко не відразу.
Цей момент є новим віковим періодом в житті дитини, провідною діяльністю якої стає учбова діяльність.
Найважливішим чинником психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання. По суті, її становлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.

До шкільної готовності, можна виділити такі складові: мотиваційну, розумову та емоційно-вольову. Справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої допитливості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних процесів: прагнення пізнавати нове, що несе в собі школа, бажання опанувати грамоту, читання тощо.

Якщо така пізнавальна активність не сформована, дітей приваблюють різноманітні сторонні мотиви, пов'язані зі сприйманням школи як місця для розваг, що спричинює неспроможність дитини взяти на себе обов'язки учня.

Навчальна діяльність у школі потребує від учнів високого рівня розумової активності, що виявляється через розвиток когнітивних процесів (сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, уваги, уяви).

Велику роль відіграє емоційно-вольова готовність, зокрема вміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямувати її на розв'язання навчальних задач тощо.

У наш час багато дітей вступають до школи і починають навчатися уже в шестирічному віці. У зв'язку із цим виникає багато питань, що потребують спеціального розгляду. Якщо шестирічна дитина починає вчитися в школі, то чи означає це, що вона розвивається швидше і перестає бути дошкільником? Чи корисно в цьому віці розпочинати шкільне навчання, і яким це навчання повинно бути? Чи всі діти можуть починати вчитися у віці шести років? Що таке психологічна готовність до школи?

Усі психологи, доходять висновку, що шестирічний першокласник за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником: він зберігає особливості мислення, властиві дошкільному віку; у нього переважає мимовільна пам'ять (запам'ятовує здебільшого те, що привертає його увагу яскравістю, цікавістю, емоційним відгуком); специфіка уваги дозволяє дитині продуктивно займатися тією самою справою упродовж не більше ніж 10-15 хвилин.

Особистості шестирічних дітей притаманні певні особливості, що створює додаткові труднощі в процесі навчання. Інтерес до пізнання у цей час ще нестійкий, залежить від ситуації, тому під час занять у більшості дітей він виникає і підтримується завдяки вчителеві. ». Отримання негативних оцінок, зауважень викликає тривожність, дискомфорт, через які значна частина учнів стають пасивними, залишають розпочату роботу або потребують допомоги вчителя. Поведінка дитини залежить від її емоційного стану, є імпульсивною та безпосередньою, що ускладнює колективну роботу дітей на уроці. Зрозуміло, що дітей шести років навчати складно, і таке навчання необхідно будувати з урахуванням специфіки їхнього розвитку.

Шестирічна дитина швидко стомлюється, виконуючи одноманітну роботу, У шестирічної дитини існує нагальна потреба в грі та емоційній насиченості всього життя, саме тому вона значно краще засвоює програму, запропоновану їй в ігровій формі, ніж у стандартній ситуації навчального заняття. Отже, педагогам необхідно постійно збагачувати урок елементами гри. Так, у шестирічних дітей ще зберігаються притаманні дошкільному вікові особливості мислення: у них домінує мимовільна пам'ять, унаслідок чого запам'ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаво; специфіка уваги уможливлює продуктивне виконання певної роботи не більше як упродовж 15—20 хв; особливості мислення зумовлюють прагнення вивчати все передусім у наочно-образному та наочно-дієвому аспектах.

Характер у цьому віці тільки формується. Через недостатню сформованість вольових процесів спостерігається імпульсивність поведінки, вередливість, упертість. У поведінці дітей чітко виявляються особливості їхнього темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи, однак більшість молодших школярів чуйні, допитливі та безпосередні у вираженні своїх почуттів і ставленні до оточуючих.

Незважаючи на певну специфіку й складність організації навчання шестирічок, існують певні новоутворення у психічному розвитку дитини, які дають підстави фахівцям рекомендувати навчання з цього віку. Перше, на що хотілося б звернути увагу, це те , що діяльність дитини стає спрямованішою (наприклад, дитина, заради того, щоб завершити справу й переконатися в результаті або отримати схвалення дорослого, готова відкласти прогулянку або перегляд мультфільмів).
Що ж може статися з дитиною, якщо система шкільного навчання формалізована та недостатньою мірою зважає на її вікові особливості? За несприятливих умов часто погіршується стан здоров'я дітей: може знижуватися вага, зменшуватися кількість гемоглобіну в крові, знижуватися гострота зору, виникати головний біль. Через погіршення загального самопочуття дитин

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Грудень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Архів записів